Обережно, галицький діалект, або «хрєн ся втопит качка»*

 Розказує мама (більш-менш літературною мовою, бо освічена жінка, але, як-не-як, вплив села відчутний), а я коментую (на тернопільський манер, бо багато почерпнула від бабусі з дідусем).

            «Років з п’ятнадцять назад в нашому селі (авт.: Красиве, но маленьке — аж на триста душ, Тернопільщина) обірвалась традиція кожного літа влаштовувати концерти (авт.: Нє, ну концертом то назвати тяжко, но, якшо рідна мама так думає...най там*): на нашій вулиці, в одному з сусідських дворів. Хоч влітку багато роботи, неділя — святий день!

            (авт.: Без перебільшення, воїстину святий! Навіть якшо ґаздИня* не вспІла* ввечер помити підлогу, в неділю — не можна! Але, тре сказати, шо наступного разу вона так не зробит. Бо якшо до її хати прийде хтось чужий і подивиться на тоє всьо капАрство*, буде готова під землю провалитися від встиду*, тілько би гість нікому не розказав шо в тебе не прИтано*. Но тут тре зауважити, шо до списку заборонених справ не належит піклування про худобу і домашніх тварин, а, деколи, і про молодшого брата (ну або його хрестини). Поясню. Чогось з недільних «піклувальних» історій мені найяскравіше запам’ятались дві.
            Одна з них. Мені вісім років. Осінь. Недавно народився молодший брат і мене переконали, шо тре йти пішки (ше не було на господарстві ні трахтора, ні буса, тілько старенький жигуль) в неділю з татом до лісу за підпЕньками* на хрестини (так як ніби без тих грибів не можна було обійтися). Пішли. Три км до лісу. Дойшли. Лайфхак від тата — поелітиленові торбинкИ поверх шкарпЄт, шоб не намочила ноги в калабАнях* і не заслАбла*. Чотири—п'ять км по лісі. Сіли поїсти. Це було найсмачніше в моєму житті сало з цибульом (дівчатам не прийнято таке говорити, так шо не використовуйте це проти мене, інакше наступного разу буду встидатись носити колєґам сало на роботу). Далі — три км назад. Прийшли. Я обталАпана* як чорт. Місія таки здійснЕнна. Ше й ноги сухі — мама нас похвалила. Но, як ви могли здогадатись, то був мій перший і остатний* похід за підпеньками. І чо я більше туда не ходила? — спитаєте ви. Причина навіть не в тому, шо мені не сподобалося. На жаль, хрестини в брата були тілько раз в життю.
            Друга: мені дванайцять. Тато будит в четвертій рАня* в неділю — йти з ним в поле згортати сіно, яке взимку буде їсти худоба (так, сільські діти не просто люблят молоко, але і знают як виглядає корова і чим її годувати). Добре, шо тоді мені ше не хватало сміливості відтворювати всі колись почуті матюки. Просто С — слухняність. В той момент я і подумати не могла, шо саме такий недільний схід сонця я запам’ятаю найбільше зо всіх. І не тому, шо воно світило ясніше, ніж завжди, чи у вранішню росу чогось підмішали. Нє! Суть вєсєлья значітельно прощє. Народу шо теба — хлєба і зрєліщь. А дитині шо? Тілько пообіцяти морозиво і дозволити з’їхати з прицепа з сіном, як з американських гірок. З’їхала...на граблі. Поломала. Тато сказав, шо роздОйма*. Тому я з’їхала ше раз.)

            І в однин з таких днів — в теплу вечірню пору — було найліпше влаштовувати подібні здИбанки*. Останнього разу таку дефілЯду* організувала наша сусідка — дівчинка Оля, котра вчилася на вчительку (авт.: Ну тут без тавтології ніяк) і дуже любила дітей. Шо і спонукало її до таких мук. Вкотре вона зібрала всю дітвору нашої вулиці і почала готувати їх до виступу: розігрувати з ними всілякі сценки, розказувати смішні історії, співати жартівливі пісні. А головними критиками ну і, звичайно, спонсорами такого дійства були батьки (в тому числі і я) і бабусі-дідусі тих малих вурвИтлів*.

            (авт.: Бо шоби діти росли з підприємницьком жилком і знали, шо кожна робота має бути відповідно оплачена, але, шоб і не сильно спорожнити сімейний тролітровий слОїк* з грошима, замість зарплати голодним бляха-муха «театралам» приносили канАпки* і торбинкИ з цукерками. Ну бо вони і так каждий день їдят зУпу*, чи кІсто*, чи кашу, чи може навіть тертюхИ*, які люблят. Но все одно тії діти любили куповану кобасу* (на канапках) більше, ніж натуральну домашну, бо їли такі «страви» тілько на великі церковні свєта. А їх фаворитами, чо гріха таїти, були цукерки зо склЕпу* — делікатес, бо дорогі. Заслужено об’їдатися солодким можна було тілько в День Свєтого Миколая. Всі сільські діти ше за місяць до свєта ставали шовковими, бо тре було свойом зразковом поведінком анулювати всі гріхи за рік, ше й вийти в плюс — шоби не було встидно перед однокласниками за «зароблені» подарунки. Бо як тобі Свєтий принесе одні ну колготи і розмальовку — будеш брехав, но не признАєшсє*, шо був вредним круглий рік. Про той особливий день можна говорити багато. СкАжу одно. Тілько раз під свойом пОдушком я знайшла прутик. Як потім сказала мама: за то, шо ходила по калабАнях в нових зимових чоботях (в нездалу* погоду до школи тре було взувати ґумакИ*). Було обідно... Нікому в класі не розказала. І до сих пір, коли йде дощ — взуваю тії ґумаки і на День Свєтого Миколая витягую з-під пОдушки заздалегіть покладену туда чиколяду. Заслужила. Бо в нових чоботях болото не місила.).

            І того року все було так само, як і минулого. Кожна бабця в день концерту кликала свою сусідку на то дійство зі словами: «Ганка (авт.: Ганя), не забудь, шу нині ввечер маєш скорши видоїти свою Лаську, бу мій Михасько буде виступОу* на обійстІ* в Анєльки». І я тоже кликала, бо і моя дитина буде брати участь. Це було хорошою можливістю для школярів проявити свої таланти і не компасірувати мозґи батькам, шо їм скучно на канікулах. І для мамів і татів було добре — не переживали, шо діти лазят по стрОмах*.

            (авт.: Ойой...тілько зара розумію, шо сусідка Оля зекономила батьківські гроші, бу я того року так і не поїхала в літний табір. А хоча...хто знає шо ліпше. Бо в селі — свобода. Але, в той самий час, сачкувати не можна. Всі свої репетиції треба було поєднувати разом з корисними господАрскими справами. А шо можут довірити дітям? Правильно, пасти корову. Збиралася юрба непосидючих хлопців і дівчат, каждий зу свойом худобом. І на території колишного колгоспу, поки тварини паслись, влаштовували великі театральні дійства. Біда тілько, шо худоба знала де можна поїсти бураки, люцерню, кукурузу і інакші смаколики, а не тую звичайну траву (бу вона як зупа для дітей). Ми ж були занадто зайняті, шоби відволікати свою увагу на такі дрібниці. Одного разу, в день перед довгоочікуваним, як на замовлення, своїх корів з нами пасла баба Ганя, яка, одним вОком* приглядала і за нашими. В неї було троє внуків, але тії хулігани не захтіли з нами виступати, бу каждий день ходили на став: як не купатися, то рибу лАпати*. Нам, як вихованим дітям, було незручно виглядати гнилими* і невдячними в очах старшої жінки. А шо ми могли запропонувати за її поміч? Тілько свою висоооку творчість. Так і сталосє. Розказали і показали всьо! Баба Ганя знала нашу концертну програму, в тому числі придумані конкурси і, навіть, відповіді на загадки. Забігаючи наперед, тре було бачити розгублені вочі глядачів після тріумфу їх вже немолодої сусідки. Баба Ганя жгла! Додам, шо тая жіночка більшу половину свого життя проробила в бібліотеці, тому знала багато. Але в глядачів все одно закрадались сумніви шодо чесності їх сусідки, бо ше не вспів той самий Михасько дочитати загадку — баба зразу відгадала і, в кінці кінців, назбирала повний подолок карамельок, які ми роздавали за правильні відповіді. І кому, ви думаєте, вона їх понесе? Всьо просто, внукам, які не захтіли виступати з нами. Як же було встидно і обідно! Ми зо свойом дитячом наївностьом взяли та й розталЯпали* всьой сценарій, а про наслідки не подумали. А бабу Ганю ми ше й як недооцінили. Чо було рідній мамі не сказати хоть одну відповідь? Шоб цукерочку получила і тішилася. Нє! Дітиска змовилися, шо не можна нікому з рідних розказувати програму виступу. Треба шоб був сюрприз. І він таки був! Особливо для мої мами.)

            Після двотижневої підготовки наші хлопці та дівчата були готові показувати свої шедеври. Зійшлася вся вулиця. Аншлаг. Нема ні одного вільного стільчика, навіть бамбЕтель* з хати винесли, а деякі сусіди зі своїми табуретками прийшли. Шо там тільки не було: і пісні жартівливі співали, і оповіді смішні про п’яного Ївана розказували, і в циганів перебиралися, але найбільше запам’ятались жарти (гуморески) відомого тернопільського атриста Гриця Драпака.

            (авт.: Тілько для порівняння (без політичного підтексту): на початку двотисячних Гриця Драпака було настілько багато на тернопільскому радіо, як нині Зеленского на українскому телебаченні. Люди його слухали, бо розказував близькі їм історії і висміював проблеми того часу. З концертного вечора найясніше пам'ятаю як грала п’яного Ївана і буцімто пила шклЯнку* горівки. Але мамі все одно запам'яталися Грицьові гуморески.)

            А точніше — одна. І навіть не вся, а її частина. Розповідь була про полювання на качок: шось про те як бідний і, само-собом, уже п’яний чоловік пішов стріляти тих птахів. Но колєґи по флЄшці* забрали здобич, а п'яниці сказали: «Втопилисі». Історії, з першого погляду, чогось не вистачає. І тут...підсумовучи всьо сказане, з серйозністю старого, замученого життям і шклЯнком, діда (але виглядом третьокласника) виперлась моя дитина і, як я вчила, голосно, шоб всі-всі почули, як загорланить: «Ви дурниці не меліт, хрєн ся втопит качка!». Фінал! Мама в шоці, а їй хоть би шо! Дебют — на славу.

            (авт.: Як мені сподобалося виступати! Ше того самого вечора я думала, шо ж то маю розказати на другий рік. Но біда прийшла скорше, ніж настало літо: сусідка Оля віддАлася* і поїхала до міста. Театральне майбутнє скінчилося ше не почавшись)».

P.S. Історію мама розповідає своєму майбутньому зятеві: «Ну а шо? Най знає з ким зв’язався!»

P.P.S. Стосовно діалекту, так говорять всі тернопільські діти, яким пощастило провести своє дитинство в селі.

P.P.P.S. ЗнимкИ* реальні.

Словничок:

*хрєн ся втопит качка — не втопиться качка
*най там — нехай так
*ґаздиня — господиня
*вспівати — встигати
*капарство — безлад
*встид — сором
*притати — прибирати
*підпеньки — опеньки
*калабаня — калюжа
*заслабнути — захворіти
*обталапаний — забруднений
*остатний — останній
*рано (родовий відмінок: раня) — ранок
*роздойма (роззява) — неуважна людина
*здибанка — зустріч
*дефіляда — гулянка, забава
*вурвитель — неслухняна дитина
*слоїк — скляна банка
*канапки — бутерброди
*зупа — суп
*кісто — тісто (тут — макарони)
*тертюхи — деруни
*кобаса — ковбаса
*склеп — магазин
*признаєшсє — зізнаєшся
*нездалий — поганий
*ґумаки — гумові чоботи
*буде виступоу — буде виступати
*обійстя — подвір'я
*лазити по стромах — вилізати на високі предмети, ходити по небезпечному місці
*воко — око
*лапати рибу — ловити рибу
*гнилий — лінивий
*розталяпати — розпатякати
*бамбетель — дерев'яна лавка зі спинкою
*шклянка — склянка
*флєшка — пляшка
*віддатися — вийти заміж
*знимка — фотографія

11 комментариев (-я) - Обережно, галицький діалект, або «хрєн ся втопит качка»*

Оставить отзыв